Прилетіла в місто-країну (адміністративний центр Китаю) майбутнього – Гонконг о 2 ночі.

Місцевий транспорт почне курсувати лише зранку.

Вирішено іти на нічний автобус.

Місцевих гонконських доларів нема.

Забралась на другий поверх автобуса, сижу і їм свою папайю (ще в Таїланді купила), слідкуючи за маршрутом на офлайн картах maps.me

Хммм… кудись не туди автобус їде, потрібно виходити, питаю водія чи можливо оплатити кредитною картою, але ні. Лише кеш.

І тут на допомогу підходить корінний гонконець ( тут я думала як правильно назвати жителя Гонконгу), оплачує мій проїзд, проводить мене до метро, показує як купити карту Octopus в автоматі (якою пізніше можна розплачуватись за транспорт і навіть в супермаркетах).

Він працює в банку.

Більшість кого я зустрічала тут, працюють в банку, адже більшість височенних хмарочосів, це офіси, офіси, офіси… де робота кипить вже з 7 ранку, що я замітила у свій перший день тут.

Люди, тримаючи паперовий стакан з кавою в руках, часто з захисними масками від пилу і інфекцій на лиці, спішать на роботу.

Один за одним проїжджають старенькі двоповерхові трамвайчики.

Лишивши рюкзак в хоста (де я і безкоштовно жила всі наступні 12 днів), я зустріла сонце, що пробивається через 50-поверхових будинків.

Спостерігала, як роблять традиційну каву з молоком, і простояла у довгій черзі за щойноспеченими булочками.

В Гонконзі є навіть фестиваль поїдання випічки.

За 8 місцевих доларів (1$ США) купила дві пухкі, смачні булки з кокосом, за якими ще кілька раз вертались, разом зі своєю подругою Крістіною, з Росії, яка прилетіла сюди наступного після мене дня.

Ми піднялись на 43-їй поверх нашого будинку.

По словах нашого хоста (у я кого на каучсерфінгу 1300 позитивних відгуків, який знає 10 мов, дипломат Філіппін у Гонконзі, і просто щира і добра душею людина), в нашому будинку рік тому, на 31-му поверсі було вбивство.

Один чоловік жорстоко вбив двох жінок з Індонезії.

Все місто гуділо.

А самогубства з найвищих поверхів будинків це звична справа у Гонконзі.

Є навіть мобільний додаток, з позначеннями, скільки привидів живе в тому чи іншому будинку.

Коли я піднялась на дах, споглядаючи захоплюючу панораму міста, страшно навіть уявити, як можна наважитись стрибнути вниз.

Може вражати море, океан, гори, природа, але я не могла подумати, що можуть вражати будинки.

Точніше більш як 350 будинків висотою понад 100 метрів, які часто затуляють сонце, і гуляючи містом, не одразу зрозумієш, похмуро чи сонячно сьогодні.

Щоб потрапити з острівної частини в центральну ми пливли на star ferry, що за 10 гривень і 5 хвилин переправляв нас на іншу сторону.

Де вже все було прикрашено до святкування Китайського Нового року.

Це рік свині за східним календарем, і тому свині були повсюди.

Декорації, сувеніри, іграшки… свині і червоні ліхтарики.

Багато червоного, адже це колір удачі у китайців.

Нас з Крістіною дивували довжелезні черги до дорогих світових брендів.

Дивували дивні реакції перехожих на наші питання «як дійти до?»

Вони смішно хіхікали, і інколи просто втікали.

Ми дивувались любові дорослих до всього дитячого, мімішного, няшного.

Було цікаво спостерігати, як вони фотографуються, з двома пальцями в стилі «кавай»

А їхня любов до песиків!

Найпопулярніша порода японська акіта, а буває, що і з папужками виходять гуляти.

Часто собачок возять в дитячих возиках, а дітей привязують на повідок, щоб не загубились, адже рух тут дуже швидкий.

Одного дня ми потрапили на акцію: зареєструй свій емейл, і отримай (зараз перепрошую, але пишу як є) інтимний гель від дюрекс або 25 гонконських доларів знижки на будь-що у Старбакс.

Часто наш ранок починався зі сніданку на даху нашого будинку, після чого їхали до станції Star Ferry, де пробували стрітування.

Ми продавали свої я фото.

Я заздалегідь, ще в Україні, роздрукувала свої фото з інстаграму.

Найбільш людям подобалось фото з червоною машинкою і з песиком на фоні Ейфелевої вежі.

А Крістіна продавала свої фото і малюнки.

Ціна довільна. Хтось давав 10, 20, а бувало і 50 гонконських доларів.

Всі з нами фотографувались, розпитували звідки ми, усміхались, а перед Новим роком один чоловік (живе в Канаді, а родом з Гонконгу) подарував нам по коробці цукерок, а головне червоний конверт! Саме червоний конверт, з грошима всередині дарують один одному китайці на новорічні свята.

Справжній китайський подарунок!

І як виявилось, він подарував ці подарунки і акробатам, які показували трюки перехожим, і музикантам, і художникам, які також були тут.

Просто китайський Дід Мороз.

Ми познайомились з фотографом з Китаю, який робить шикарні кадри, але нікому їх не показує.

А ввечері робили глінтвейн з нашим хостом, варили рис, готували суп з нудлс або ходили у в’єтнамські, китайські, індонезійські заклади з ним і з його друзями.

Скільки всього надзвичайного ми попробували у ці дні!

М’який пудинг з манго, всі варіанти супів з морепродуктами, рисом, нудлс, dimsum (схожі на наші вареники) з різноманітними начинками всередині, рибні і м’ясні кульки, бургери, салати і …чорне прозоре яйце.

Ніхто і не зміг нам точно пояснити, чому воно чорне і прозоре, але це було найгірше, що я пробувала у своєму житті. І лише такт не позволив мені виплюнути його на стіл.

А коли хотілось простої їжі, ми ішли в індійський храм сікхів Khalsa Dewan Sikh Temple.

Виявилось, що до нього іти лише десять хвилин від нашого дому, тому ми там були кілька разів.

На вході обов`язково зняти взуття, і зав’язати хустинку (які там лежать) і пройшовши в трапезну, взяти піднос і сісти на підлогу.

Всю їжу вам накладуть.

Це буде рис, підливка з бобів (квасолі або гороху), тушені овочі. А інколи солодкий рис.

Здається проста їжа, але ми дуже дивувались з Крістіною, чому ж так смачно.

І безкоштовно.

Релігія сікхів одна з небагатьох, яка приймає і не заперечує всі інші релігії.

А ще саме в Гонконзі я вперше була на масштабних кінних перегонах!

Цей вид спорту дуже популярний тут, особливо ним захоплюються мільйонери, які ставлять дуже багато грошей на якогось коня.

І наш з Крістіною хост розказав як одного разу поставив по 10 доларів на кожного з бігунів, і в результаті першим прибіг найбільш неочікуваний кінь.

Хост виграв велику суму.

Запропонував нам також спробувати удачу.

Він знову поставив на 10 кандидатів, а в разі перемоги виграш ми б поділили між мною і Крістіною.

Набагато цікавіше дивитись за грою, коли ти приймаєш в ній участь і вболіваєш за когось! Гонка стає дуже яскравою! І взагалі, дивитись на таких красивих, сильних і швидких тварин в бігу одне задоволення!

Але цього разу першим був очікуваний кінь, тому ми лише відбили суму, яку поставили.

І нічним двоповерховим трамваєм вернулись додому.

Де до ранку малювали свиней:)

До Китайського нового року залишалось два дні. І тема свиней була найбільш актуальною.

Такі малюнки найбільш купували.

Ми знайомились і з іншими стрітувальниками. Хтось малював балончиком, італієць грав на гітарі, а був навіть учасник російського телешоу «Голос», і талановиті дівчата з різними картинками, і продавці біжутерії.

Передноворічного дня ми заробили найбільше.

Мабуть всі хотіли задобрити свиню, щоб принесла їм щастя в новому році 🙂

https://witholesia.com/wp-content/uploads/2019/02/img_8757.mov

І того ж дня пішли в парк Вікторія, щоб покататись на 60-метровому колесі огляду.

Я була здивована ціною: лише 20 гонконських долари (3$США). Вистоявши пів години в черзі, зайшовши в прозору кабінку, три оберти колеса дивилась на нічне місто і хмарочоси, що світяться тисячами вогнів.

А в новорічний день поїхали в район Stanley Plaza, де бачили традиційний танець драконів, фоткались з японською акітою і з маленькими японськими дівчатками, снідали європейською їжею (ну нарешті), розглядали сувеніри в китайському опен маркеті, крутили колесо здійснення бажань на території храму і гуляли по найбагатшому районі Гонконгу, де живуть одні мільйонери.

А ввечері знову в аеропорт:)