З Гонконгу на Балі я летіла з пересадкою в Куала Лумпур, столиці Малайзії.
А прилетівши в аеропорт Денпасар (єдиний на острові) вийшла в зал, весь в деревах і рослинах!
Ніби в джунглі попала!
Мене одразу зустрів Стенлі, житель Індонезії, з яким я списалась по каучсерфінгу.
І як тільки ми виїхали, почався дощ.
Лютий- останній місяць сезону дощів.
Вони вже не такі потужні як зимою, але завжди неочікувані.
https://witholesia.com/wp-content/uploads/2019/03/img_9374.movЗайшли в місцеве кафе на манго смузі, а після дощу завіз мене в мій Cara Cara Inn хостел
Лише 4€ за добу, зі сніданком (сендвіч і кава/чай). З басейном, гамаками, молодіжний дизайн, яскраві декорації.
Зранку проснулась під сміх дітей.
Виглядаю у вікно – а навпроти нас школа, і десятки школярів в коричневій формі бігають на подвір’ї.
За сніданком познайомилась з дівчинкою з Канади, після чого планувала їхати на пляж, але раптово, почався дощ.
Мій новий знайомий Стенлі має свою фірму оренди машин на острові, і дав мені номер своїх водіїв, щоб я могла користуватись таксі коли завгодно і безкоштовно!
Я була в шоці!
Виглянуло сонце, дороги висохли за кілька хвилин і ми поїхали разом на Melasti beach.
Прозора водичка і майже нема людей.
А ще не ловить інтернет. Зовсім.
Тому лишалось пити кокос і фотографуватись в пісочку і гратись хвилями.
А на виході з пляжу, побачивши блакитну ретро машинку, сфоткатись і з нею.
https://witholesia.com/wp-content/uploads/2019/03/img_9607.movВвечері прогулялась пляжем Kuta, біля якого і знаходився мій хостел.
Хотіла переконатись, чи дійсно він такий жахливий, як про нього кажуть.
І дійсно… вода дуже грязна, на піску теж гори сміття. Кожні два метри продавці щось кричать в слід. А людей сотні! Невже їм тут подобається і нема кращих місць для релаксу?
За півтори години прогулянки до мене щось крикнули вслід 50 раз!
«Таксі мадам!», «привет какділа»…
Тому я швидким темпом дійшла до торгового центру і тут почалось!
Комарі!
Принаймні спочатку я подумала, що це були комарі.
Вони почали мене загризати.
Все чесалось!
І я швидким темпом пішла в аптеку, поки не пізно!
А там продавець вирішив мене розвести.
Я показала свої сліди від укусів, яких на той момент було десь 20 на руках і шиї.
І попросила таблетки від алергії.
Він запропонував ще мазь.
Разом 200000 рупій (400 гривень)
Я питаю: а скільки мазь?
Каже: 150000 рупій.
Попросила воду, запила таблетку.
Кажу: «дайте мені лише таблетки»
А він: «150000 рупій»
Питаю: а не 50000?
Проста ж математика!
Його лице вмить змінилось. Нехотячи віддав мені решту.
І каже «гуд лак мадам»
https://witholesia.com/wp-content/uploads/2019/03/img_9722.movЯ згадала, що у мене в сумці є чудо-мазь з Таїланду, від укусів комах, опіків, розтяжок, та й взагалі від усього.
І на наступні п`ять днів мої вранішні процедури виглядали ось так:
Мазь на всі укуси (а до того часу їх було вже 50)
Спрей від комах
Крем spf50 від сонця
І тальк, щоб мікроби не поширювалось.
Чому я це розписую?
Бо як вияснилось, це були не комарі, а комахи sandfly, які живуть в піску. Особливо в Індонезії.
А я там так весело копирсалась день перед тим!
Якщо у вас бувають алергічні реакції на укуси, як у мене, то запасіться таблетками і мазями.
https://witholesia.com/wp-content/uploads/2019/03/img_9739-1.movКупивши місцеву сім карту SimPati за 80000 рупій, виселившись з хостелу, поївши рису з омлетом за кілька гривень в одній з місцевих кафешок, ми поїхали на схід Балі.
До причалу Sanur.
І 40 хвилин пливли до сусіднього острова Lembongan.
Сонце світило, каплі моря залітали в човен, дув легенький вітерець. Одне задоволення!
На яку ж гарну локацію ми прийшли, одразу по приїзду.
Devil’s Tears – сльози диявола.
Чому така назва?
Хвилі моря входять в бухту і, як вибух, випливають з шаленою силою, роздуваючись об повітря на мільйони крапель-сліз.
Я більше години насолоджувалась цим видовищем і дивувалась силі води.
А ввечері їла піцу в кафе на пляжі, згадуючи коханого, дивлячись на оранжево-помаранчеве небо, і дивуючись півметровим мушлям, якими прикрашена територія.
Вернувшись в бунгало, піддалась спокусі поплавати вночі в басейні, незважаючи на ризик, що вода не найкраще повпливає на мої алергічні укуси.
Світло ліхтарів відбивалось у воду, і я плавала туди-назад і відчувала себе абсолютно щасливою.
А зранку всю кімнату залило сонце! Але не хотілось валятись у ліжку, я пошукала чи є тут цікаві заклади для сніданку
І вже через пів години снідала найсмачнішим смузі боулом, який мені доводилось їсти.
Дракон фрукт з бананом. Прикрашений кокосом, гранолою, чіа і полуницею.
Було дуже смачно!
У чиємусь дворі побачила дерево з ніжними рожевими квітами.
Жінка в дворі якраз була зайнята домашніми справами. Вона ні слова не розуміла англійською, але я показала їй фото квітки, і волосся.
Вона провела мене ло дерева і я взяла три квіточки! Які ж вони гарні!
Такі прості. І так пахнуть!
А по дорозі сюди випадково натрапила на закриті вілли…
Я ж люблю заходити у якісь хащі, вузенькі вулички і закриті території.
Біло-бірюзові будиночки, бірюзові крісла, басейн, песик бігає на території, все було таке казкове, як в мультику.
Але треба було їхати до Блакитної Лагуни на острові Ceningan.
Якого ж кольору там вода!
Ніжний, світлий, прозорий блакитний!
І єдиний шанс поплавати у цій воді, це стрибок з кількаметрової висоти у воду.
Що благополучно виконав якийсь хлопець прямо на моїх очах!
Можливо, наступного разу і я наважусь!
Двадцять хвилин паромом – і ви на Nusa Penida – острові, який відкрився туристам лише два роки тому. Треба спішити побачити цю красу, бо туристів з кожним днем більше і більше!
Зайшовши на booking, я знайшла шикарний готель на сьогодні за 18€. Правда знаходиться він в центрі острова, трохи далеко від всіх місць, які я планувала тут побачити!
Але ціна, зі знижкою, за 4 зірковий готель з басейном і сніданком була дуже спокуслива!
А кілька зайвих кілометрів на байку для мене одне задоволення!
Обожнюю коли вітерець в лице, і роздувається волосся!
Вже пізніше я зрозуміла, що на Нуса Пеніда доріг нема.
І під пекучим сонцем, кілька кілометрів по кам’янистій дорозі, підстрибуючи від найменшого камінчика, коли відчуття як від вібро масажу… запам’ятовується як цікава захоплива пригода! На шляху зустрічалось багато таких же мандрівників з цілого світу і всі усміхаються один одному з підтекстом «о таааак! Ми вас розуміємо, ми теж відчуваємо цю дорогу всім своїм тілом:)»
Але це було зранку, а в обід, приїхавши в The Mesare Resort, я раділа як дитина!
https://witholesia.com/wp-content/uploads/2019/03/img_4770.movЯка територія, тиша, бунгало, все в зелені! Басейн, пальми, грядки з овочами. Резорт відкрився лише два місяці тому, тому відвідувачів було небагато.
Я зробила собі фотосесію на свою блютус кнопку, бігала по території, грала дартс, пила каву сидівши на ґанку, дивилась як каплі дощу стікають з солом’яних дахів бунгало, поговорила з коханим по відео і міцно заснула після чотирьох насичених днів…
Завтра почнеться найцікавіше!