З Гонконгу на Балі я летіла з пересадкою в Куала Лумпур, столиці Малайзії.

А прилетівши в аеропорт Денпасар (єдиний на острові) вийшла в зал, весь в деревах і рослинах!

Ніби в джунглі попала!

Мене одразу зустрів Стенлі, житель Індонезії, з яким я списалась по каучсерфінгу.

І як тільки ми виїхали, почався дощ.

Лютий- останній місяць сезону дощів.

Вони вже не такі потужні як зимою, але завжди неочікувані.

https://witholesia.com/wp-content/uploads/2019/03/img_9374.mov

Зайшли в місцеве кафе на манго смузі, а після дощу завіз мене в мій Cara Cara Inn хостел

Лише 4€ за добу, зі сніданком (сендвіч і кава/чай). З басейном, гамаками, молодіжний дизайн, яскраві декорації.

Зранку проснулась під сміх дітей.

Виглядаю у вікно – а навпроти нас школа, і десятки школярів в коричневій формі бігають на подвір’ї.

За сніданком познайомилась з дівчинкою з Канади, після чого планувала їхати на пляж, але раптово, почався дощ.

Мій новий знайомий Стенлі має свою фірму оренди машин на острові, і дав мені номер своїх водіїв, щоб я могла користуватись таксі коли завгодно і безкоштовно!

Я була в шоці!

Виглянуло сонце, дороги висохли за кілька хвилин і ми поїхали разом на Melasti beach.

Прозора водичка і майже нема людей.

А ще не ловить інтернет. Зовсім.

Тому лишалось пити кокос і фотографуватись в пісочку і гратись хвилями.

А на виході з пляжу, побачивши блакитну ретро машинку, сфоткатись і з нею.

https://witholesia.com/wp-content/uploads/2019/03/img_9607.mov

Ввечері прогулялась пляжем Kuta, біля якого і знаходився мій хостел.

Хотіла переконатись, чи дійсно він такий жахливий, як про нього кажуть.

І дійсно… вода дуже грязна, на піску теж гори сміття. Кожні два метри продавці щось кричать в слід. А людей сотні! Невже їм тут подобається і нема кращих місць для релаксу?

За півтори години прогулянки до мене щось крикнули вслід 50 раз!

«Таксі мадам!», «привет какділа»…

Тому я швидким темпом дійшла до торгового центру і тут почалось!

Комарі!

Принаймні спочатку я подумала, що це були комарі.

Вони почали мене загризати.

Все чесалось!

І я швидким темпом пішла в аптеку, поки не пізно!

А там продавець вирішив мене розвести.

Я показала свої сліди від укусів, яких на той момент було десь 20 на руках і шиї.

І попросила таблетки від алергії.

Він запропонував ще мазь.

Разом 200000 рупій (400 гривень)

Я питаю: а скільки мазь?

Каже: 150000 рупій.

Попросила воду, запила таблетку.

Кажу: «дайте мені лише таблетки»

А він: «150000 рупій»

Питаю: а не 50000?

Проста ж математика!

Його лице вмить змінилось. Нехотячи віддав мені решту.

І каже «гуд лак мадам»

https://witholesia.com/wp-content/uploads/2019/03/img_9722.mov

Я згадала, що у мене в сумці є чудо-мазь з Таїланду, від укусів комах, опіків, розтяжок, та й взагалі від усього.

І на наступні п`ять днів мої вранішні процедури виглядали ось так:

Мазь на всі укуси (а до того часу їх було вже 50)

Спрей від комах

Крем spf50 від сонця

І тальк, щоб мікроби не поширювалось.

Чому я це розписую?

Бо як вияснилось, це були не комарі, а комахи sandfly, які живуть в піску. Особливо в Індонезії.

А я там так весело копирсалась день перед тим!

Якщо у вас бувають алергічні реакції на укуси, як у мене, то запасіться таблетками і мазями.

https://witholesia.com/wp-content/uploads/2019/03/img_9739-1.mov

Купивши місцеву сім карту SimPati за 80000 рупій, виселившись з хостелу, поївши рису з омлетом за кілька гривень в одній з місцевих кафешок, ми поїхали на схід Балі.

До причалу Sanur.

І 40 хвилин пливли до сусіднього острова Lembongan.

Сонце світило, каплі моря залітали в човен, дув легенький вітерець. Одне задоволення!

На яку ж гарну локацію ми прийшли, одразу по приїзду.

Devil’s Tears – сльози диявола.

Чому така назва?

Хвилі моря входять в бухту і, як вибух, випливають з шаленою силою, роздуваючись об повітря на мільйони крапель-сліз.

Я більше години насолоджувалась цим видовищем і дивувалась силі води.

А ввечері їла піцу в кафе на пляжі, згадуючи коханого, дивлячись на оранжево-помаранчеве небо, і дивуючись півметровим мушлям, якими прикрашена територія.

Вернувшись в бунгало, піддалась спокусі поплавати вночі в басейні, незважаючи на ризик, що вода не найкраще повпливає на мої алергічні укуси.

Світло ліхтарів відбивалось у воду, і я плавала туди-назад і відчувала себе абсолютно щасливою.

А зранку всю кімнату залило сонце! Але не хотілось валятись у ліжку, я пошукала чи є тут цікаві заклади для сніданку

І вже через пів години снідала найсмачнішим смузі боулом, який мені доводилось їсти.

Дракон фрукт з бананом. Прикрашений кокосом, гранолою, чіа і полуницею.

Було дуже смачно!

У чиємусь дворі побачила дерево з ніжними рожевими квітами.

Жінка в дворі якраз була зайнята домашніми справами. Вона ні слова не розуміла англійською, але я показала їй фото квітки, і волосся.

Вона провела мене ло дерева і я взяла три квіточки! Які ж вони гарні!

Такі прості. І так пахнуть!

А по дорозі сюди випадково натрапила на закриті вілли…

Я ж люблю заходити у якісь хащі, вузенькі вулички і закриті території.

Біло-бірюзові будиночки, бірюзові крісла, басейн, песик бігає на території, все було таке казкове, як в мультику.

Але треба було їхати до Блакитної Лагуни на острові Ceningan.

Якого ж кольору там вода!

Ніжний, світлий, прозорий блакитний!

І єдиний шанс поплавати у цій воді, це стрибок з кількаметрової висоти у воду.

Що благополучно виконав якийсь хлопець прямо на моїх очах!

Можливо, наступного разу і я наважусь!

Двадцять хвилин паромом – і ви на Nusa Penida – острові, який відкрився туристам лише два роки тому. Треба спішити побачити цю красу, бо туристів з кожним днем більше і більше!

Зайшовши на booking, я знайшла шикарний готель на сьогодні за 18€. Правда знаходиться він в центрі острова, трохи далеко від всіх місць, які я планувала тут побачити!

Але ціна, зі знижкою, за 4 зірковий готель з басейном і сніданком була дуже спокуслива!

А кілька зайвих кілометрів на байку для мене одне задоволення!

Обожнюю коли вітерець в лице, і роздувається волосся!

Вже пізніше я зрозуміла, що на Нуса Пеніда доріг нема.

І під пекучим сонцем, кілька кілометрів по кам’янистій дорозі, підстрибуючи від найменшого камінчика, коли відчуття як від вібро масажу… запам’ятовується як цікава захоплива пригода! На шляху зустрічалось багато таких же мандрівників з цілого світу і всі усміхаються один одному з підтекстом «о таааак! Ми вас розуміємо, ми теж відчуваємо цю дорогу всім своїм тілом:)»

Але це було зранку, а в обід, приїхавши в The Mesare Resort, я раділа як дитина!

https://witholesia.com/wp-content/uploads/2019/03/img_4770.movЯка територія, тиша, бунгало, все в зелені! Басейн, пальми, грядки з овочами. Резорт відкрився лише два місяці тому, тому відвідувачів було небагато.

Я зробила собі фотосесію на свою блютус кнопку, бігала по території, грала дартс, пила каву сидівши на ґанку, дивилась як каплі дощу стікають з солом’яних дахів бунгало, поговорила з коханим по відео і міцно заснула після чотирьох насичених днів…

Завтра почнеться найцікавіше!