Я написала цю розповідь 22 серпня 2014 року 🙂
Львів – Польща -Німеччина-Бельгія-Нідерланди-пляж Північного моря- Нідерланди-Німеччина-Польща-Угорщина-Закарпаття=)
Загальна вартість дороги – 50 грн на потяг Чоп-Львів, вже на зворотньому шляху.
Витрати на сувеніри і їжу в дорогу – 200 грн

На виїзді Львів-Зимна Вода ми і зупинили першу машину, потім пофоткавшись біля пам’ятника Бандері в Городку і поївши останньої “української їжі” в місцевій кафешці, і зловивши ще 2 машини о 14 годині ми переходили кордон. З такими габаритними рюкзаками їдемо в Польщу “на закупи”;))
Якась жінка перед перетином дала мені пачку польських сигарет, щоб я перенесла через кордон. Та без проблем! Але жінка потім десь зникла, а я згадала що маю її сигарети, лише коли ми стояли на дорозі в намаганнях зловити машину до Кракова. Але не наш день…ми рухались дуже повільно, кількома машинами, аж поки нарешті не зупинили хлопців, які везли нас 2 години, ще й пивком пригостили. Сенсу їхати кудись того дня не було. Тому вже знайомий нам план: Галерея Краковська-wifi- couchsurfing і через 20 хвилин ми маємо де переночувати. Ми були втомлені, тому поспілкувавшись трохи з хлопцем, ми відключились, щоб встати зранку о 7 годині. Крістоф навіть окуляри подарував, коли я провела 20 хвилин в пошуках своїх, загублених.

Нам треба було рухатись швидше, бо вже через 2 дні мали бути в Бельгії на фестивалі.
На заправці нас погодились підвезти до Катовіце, це була пара: хлопець і дівчина. Приблизно під кінець дороги, в моєї подруги забуркало у животі. Вони запитали чи ми голодні, і вже коли висаджували нас, дали 40 злотих, щоб ми поїли. Довгенько ми були на тій заправці, де переважно зупинялись далекобійники. Один з них і допоміг нам, домовившись з іншим. По плану я мала їхати в машині з одним, а Христя з іншим. Оскільки їм дозволяється мати лише 1 пасажира в своїй кабіні. Страшнувато звичайно було сідати. Але ми ризикнули. Їхали так 2 години. Одна вантажівка, а за нею шнурочком інша=) По дорозі виявилось що один з них їде майже до кордону Німеччини, а небезпечна зона, “де багато поліції” вже минула, ми пересіли в одну машину і в обід вже тішились що до вечора доберемось до Берліну, де нас вже чекав коуч=) На піднесенні, оскільки на заправці було дуже багато машин, ми купили собі булки і льодяники, і почали питати водіїв чи вони “гоінг ту Берлін”
І наш настрій почав поступово падати, разом з погодою, почав лити дощ. І ніхто не їхав до Берліну. Тим більше у нас була конкуренція: пара хіппі і ще якийсь дивний малий. Здається ми провели там близько двох годин, і всоте запитавши чергового водія куди він їде, ми вирішили їхати з ним до Франкфурта. Не побачимо столиці, зате попаду до своїх двоюрідних сестричок, яких не бачила рік і братика який не так давно народився:) Тим більше кілька днів перед тим, я дуже побивалась по тому приводу, що якраз коли я їду в Європу, вони всі їдуть в Україну і ми розминемось:( Думаю це Хтось зверху потурбувався, щоб я зустріла своїх любимих, з якими провела все дитинство.

Але мабуть поки ми перебігали дороги, хтось настукав на нас поліції (в Європі тут всі такі) бо вже через 20 хвилин до нас під’їхала жінка і чоловік поліцаї, і вирішили підвезти нас на дорогу, яка веде в нашу ціль…але потім змилувавшись, завезли прямісінько під будинок:) Не забули правда, на прощання, паспорти перевірити:) Отож 3 ночі і ми нарешті можемо розслабитись! Проговоривши з о однією з сестер до ранку, ми полягали спати. Цілий же наступний день ми провели у їхньому місті, гуляли по вуличках і заглянули у замок, по дорозі до якого зустріли геїв, які, побачивши що ми їх фотографуємо, кричали нам услід “надіємось фотки будуть класними” 🙂 коли ж ми почали фотографуватись з прапором України, збіглось 5 китайців з професійними фотоапаратами і почали фоткати нас і разом з нами:))
Він зустрів нас, виявився дуже приємним,возив до магазину. Одного дня ми готували йому макаронки, іншого дня він нам картопельку. На його погляд в цьому поєдинку виграли ми….але я так не думаю 😉 Його квартира, з інтерєром вражала. Міх розказав, що половину з речей він знайшов просто на вулиці. До речі працює він в ІТ, думаю не потрібно розповідати скільки вони заробляють 😉 Тож наш коуч міг готувати нам чудові коктейлі з Блю кюрасао і Текіли Саузи ;))
Зупинились нам 2 хлопці, вони не знали де знаходиться Бюрхт, але в моєї подруги чудом запрацював GPS на телефоні, і вони підвезли нас під дім, хоча їм було зовсім не по дорозі:) І чому такі добрі люди нам трапляються?) Хлопець попросив тільки цьом у щічку на прощання;). Того ж дня ми вирішили заглянути до Брюселю! Столиця Бельгії і серце ЄС!Нам одразу ж зупинив хлопець, який їхав до свого брата, бо не мав чим зайнятись в трохи похмурий день, але вирішив змінити маршрут, та і хотів щоб ми були в безпеці. Принаймні так казав. Ми дууууже довго заїжджали в місто, як виявилось через демонстрації палестинців, яких на вулицях зібралось кілька тисяч і всі вони боролись за свої права. Ми наглядали за містом через скло вікон машини і воно нас лякало: все дуже дивне, якісь дивні жінки в паранджі і на 15-см каблуках, євреї з пейсиками на велосипедах катаються, якийсь півметровий дивний капелюх у жінки, всі дуже дивні…ми не розуміли що відбувається…Страшно було….бррр…вийшли з машини, щоб подивитись і пофотографувати демонстрацію, яка тривала пів години.
Після чого пішли на вулицю, серце Брюселю, де і зосереджена вся дійсно красива і велична архітектура. А також будинок, де засідає Європарламент. Навіть шопінг-вуличка під накриттям дуже нагадала мені таку ж в нашій рідній Одессі 🙂 Хлопець, почувши що ми ніколи не пробували традиційних бельгійських вафель, пригостив нас. Нямка! На славетного Пісяючого Хлопчика, Пісяючу Дівчинку і Пісяючу Собачку не було великого бажання дивитись)) І ми всі троє сіли в машину і поїхали назад. Я і Христина задоволені поїздкою, а водій, що довіз нас у безпеці:)
До доброго швидко привикаєш….коли не треба нести 30 кілограм за спиною, коли тобі власник квартири дає ключі і каже: приходьте коли хочете, а от холодильник, там душ, ось там праска, почувайтесь як дома + ось вам коктейль. І прокинувшись в понеділок зранку ми побачили на столі лист. Прочитавши, ми не спішучи почали збиратись в дорогу, щоб стопити в сторону Амстердаму. Відповіли на лист, лишили сувенірчик і пішли:(
Вийшли на дорогу, прочекавши 20 хвилин зупинили машину з хлопцем, який їхав в потрібну нам сторону:) Опісля на зупинці сіли в машину до темношкірого, який завіз нас до окраїн Амстердаму. Ми дуже раділи, що попередньо скачали оффлайн карту Нідерландів з масштабом 20м-1 см. Тож пройшовшись пішки добрячий шматок дороги (вітерець, чудова, не жарка погода була з нами впродовж всієї поїздки) зупинились біля піцерії, де пропросили офіціантів подзвонити на номер нашого коуча. Боялись, щоб він нас не підвів. Найти безкоштовне житло в столиці Нідерландів було надзвичайно складно: я писала приблизно 30-40 людям з сайту, з яких відповіли лише близько 15, а погодився прийняти у себе лише 1… Ахмет (наш коуч-турок) виявився точним, як годинник і не тільки не підвів нас, а ввечері і провів 4-годинну екскурсію по центрі Амстердаму. Ну що сказати…я закохалася в це місто! І навіть почала вірити в реінкарнацію, в минулому житті я точно жила тут! Ми провели тут 3 дні. І я закохувалась більше
і більше.

Через кілька хвилин на вулиці зустріли двох хлопців, один з яких був одягнений в синьо-жовті кольори і наклейками з прапорами України і Росії. Я підійшла запитати, що це означає. Виявилось, хлопці з Київсього автомайдану, і поки ми були на пляжі, в центрі Амстердаму був збір українців, які хотіли довести, що українці і росіяни не вороги один одному. Хлопці запросили нас іти з ними в ресторан, де було ще приблизно 15 учасників організації.
О 2 ночі ми потрапили до нашого коуча, за що дуже вибачались)) І подарували йому магнітик “ПТН ПНХ” і включали кліп Макса Коржа “Амстердам”, від якого він був у захваті=)

Я дуже хотіла у Францію, але моя подруга в Україну. Прийшлось змиритись.

Ми виїхали о 10 ранку. Від пляжу нас везла жіночка, потім ще одна жіночка-психолог. З Амстердаму підвезли син Сергій і його батько Сергій, родом з Росії, але все життя живуть у Німеччині, куди нас і закинули. Ми думали їхати в Берлін (і вже мали там коучів), але на заправці ми сіли у машину до двох поляків, які провезли нас через всю Німеччину.В їх машині нам в голову прийшла чудова ідея! Це ж фестиваль Sziget зараз проводиться в Будапешті! Я була там позаминулого року, і хотіла понастальгувати, а для Христини це була ще одна невідома їй країна. Вирішено: їдемо в Угорщину!
Висадили нас за кордоном Польщі, на заправці, де нереально було щось найти. Та і за те дякуємо!)
Темніло….і за 2 хвилини смішний і балакучий водій вантажівки вивіз нас на хорошу заправку, де знайшли далекобійника, який погодився завести до Познаня, та ще й, незважаючи на наші відмови, завіз в кафешку і купив картопельки з котлеткою і салатиком….ммм…українська їжа.
Пів 2 ночі висадив на заправці. Там було тепло, вайфай, безкоштовний кип’яток, тож ми робили собі чай і сиділи в інтернеті. А ще я найшла 170 злотих, що остаточно підняло мій настрій і спати, на диво, зовсім не хотілось=)
І чекали 5 ранку, щоб розбудити водія, який обіцяв завести нас до Варшави.



Ми розбудили цього білоруса, як він і просив. Він виявився дуже балакучим і дві години дороги я з ним розмовляла, поки моя подруга спала. О 8 ранку ми були у Варшаві, де по цілому місту були ремонти. Нам треба було найти вайфай, щоб подивитись, чи відписав нам наш коуч. Ми найшли супермаркет, але виявилось що він, як і всі інші, закритий через національне свято! Оце невезуха!
Тож ми зайшли в магазин, потратили мінімально грошей, знайдених вночі. І через 2 години зрозуміли, що ми у повній “Ж”, вирішили сідати на автобус, що завіз нас з окраїни, в центр Варшави. Щоправда “зайцями”=)
Виявилось, що коуча ми не маєм. Тож пішли на заправку. І до нас підійшов хлопець, і сам запропонував відвезти до Кракова. Висадив біля Галереї Краківської, де я і зрозуміла, що забула телефон на зарядці в нього в машині. Прибігши через 5 хвилин, хлопець чекав мене на місці, щоб віддати телефон….=)))
І знову ж таки вся Галерея була зачинена, через свято. Окрім аптеки і фастфуду. В першій я купила порошок для горла, а в другій попросила кипяточку…прийшлось лікуватись, бо я почала втрачати голос.
До речі, на будь-якій заправці чи кафешці і навіть ресторані, вам безкоштовно дадуть кипятку в їх фірмовому стаканчику. Залишається брати з собою чай чи каву. Перевірено неодноразово =)
В центрі міста ми зустрілись з Томом і двома його друзями. Я і подруга були мертві, і молились, щоб ця зустріч швидше закінчилась, бо ми не спали 40 годин. Вони нас довго не мучили, Том провів до себе додому. І оскільки я вже абсолютно втратила голос і не могла говорити, зробив мені чаю з лимоном і медом, а сам пішов до своїх друзів на вечірку до ранку.
Ми спали до обіду, і одразу ж вийшли стопити в сторону Словаччини.
Трамваї, через ремонт доріг, ходили не так як завжди. І нам прийшлось постаратись, поки ми виїхали з міста. І дуже важко і повільно, трьома машинами, ми перейшли кордон. Машин нуль! Ніхто не хоче їхати в Словаччину=(. Якийсь чоловік, з вантажівки з російськими номерами, пригостив нас чаєм з варенням і картопляниками, які йому жінка зробила…=) Підкріпившись, ми одразу ж найшли водія(весь в татухах і пірсингах), який їхав до Будапешту! Він не розумів жодної мови, крім угорської…і висадив нас в 23 годині за 100 км від Будапешту, бо далі йому заборонялось їхати….еех. Година на заправці, і ми їхали з чоловіком, який збив котика по дорозі. А потім два хлопця підвезли нас до столиці.
Нам відписало 2 коуча, яким ми обіцяли що будемо в обід, але автостоп такий непередбачуваний, що виявилось, що ми приїхали о 2 ночі. Ми знали, що один з них, мав бути на вечірці тієї ночі, тож подумавши що він не спить, попросили двох хлопців на вулиці набрати його номер. Виявилось, що він прийде з вечірки пів 5 ранку, то ж весь цей час, ми сиділи в кафешці і пили чай за чаєм і розмовляли з нашими двома рятівниками. Мій голос далі був хриплим, але я могла говорити хоч трохи=). О 5 ранку ми вже були у малого вдома=) а в 11 вже збирались до іншого хоста.
Ним виявився Улас, з яким ми пішли до магазину, і закупились=) Нас прогодовували знайдені в Польщі гроші. Улас в минулому працював кухарем, і приготував цю їжу надзвичайно швидко. Того ж дня він примав у себе вдома ще трьох дівчаток з Канади, з якими ми познайомились, і одразу ж поїхали під Sziget!