Я написала цю розповідь 22 серпня 2014 року 🙂

Львів – Польща -Німеччина-Бельгія-Нідерланди-пляж Північного моря- Нідерланди-Німеччина-Польща-Угорщина-Закарпаття=)

Добре, що впродовж подорожі я постійно робила нотатки на телефоні. Без них, я б і половини не згадала, що з нами відбувалось:)

Загальна вартість дороги – 50 грн на потяг Чоп-Львів, вже на зворотньому шляху.

Витрати на сувеніри і їжу в дорогу – 200 грнПісля нашої першої вдалої поїздки, ми одразу ж подали документи на другу візу. Після чого йшов місяць хвилювань, підготувань і роздумів над маршрутом. Планувалось їхати через Польщу в Берлін, далі в Бельгію на всесвітньовідомий фестиваль Tomorrowland, потім Амстердам, і вниз Через Францію (Париж) до океану…а далі ми нічого не плаанували, бо мої і Христини думки розбігались:)Зранку, 22 липня, зваживши свій рюкзак, і побачивши 30 кг(!) на вазі, я накинула його на плечі і разом з подругою направились…забирати свої паспорти…на той час ми не знали, з візою вони чи ні…Але ура! Нам дали шенген на рік :)До електрички, яка б завезла нас до кордону, лишалось 5 годин, і ми вирішили стопити прямо зі Львова, попередньо помінявши всі гроші на євро.
 На виїзді Львів-Зимна Вода ми і зупинили першу машину, потім пофоткавшись біля пам’ятника Бандері в Городку і поївши останньої “української їжі” в місцевій кафешці, і зловивши ще 2 машини о 14 годині ми переходили кордон. З такими габаритними рюкзаками їдемо в Польщу “на закупи”;))

Якась жінка перед перетином дала мені пачку польських сигарет, щоб я перенесла через кордон. Та без проблем! Але жінка потім десь зникла, а я згадала що маю її сигарети, лише коли ми стояли на дорозі в намаганнях зловити машину до Кракова. Але не наш день…ми рухались дуже повільно, кількома машинами, аж поки нарешті не зупинили хлопців, які везли нас 2 години, ще й пивком пригостили. Сенсу їхати кудись того дня не було. Тому вже знайомий нам план: Галерея Краковська-wifi- couchsurfing і через 20 хвилин ми маємо де переночувати. Ми були втомлені, тому поспілкувавшись трохи з хлопцем, ми відключились, щоб встати зранку о 7 годині. Крістоф навіть окуляри подарував, коли я провела 20 хвилин в пошуках своїх, загублених.
                                                     
Нам треба було рухатись швидше, бо вже через 2 дні мали бути в Бельгії на фестивалі.

На заправці нас погодились підвезти до Катовіце, це була пара: хлопець і дівчина. Приблизно під кінець дороги, в моєї подруги забуркало у животі. Вони запитали чи ми голодні, і вже коли висаджували нас, дали 40 злотих, щоб ми поїли. Довгенько ми були на тій заправці, де переважно зупинялись далекобійники. Один з них і допоміг нам, домовившись з іншим. По плану  я мала їхати в машині з одним, а Христя з іншим. Оскільки їм дозволяється мати лише 1 пасажира в своїй кабіні. Страшнувато звичайно було сідати. Але ми ризикнули. Їхали так 2 години. Одна вантажівка, а за нею шнурочком інша=) По дорозі виявилось що один з них їде майже до кордону Німеччини, а небезпечна зона, “де багато поліції” вже минула, ми пересіли в одну машину і в обід вже тішились що до вечора доберемось до Берліну, де нас вже чекав коуч=) На піднесенні, оскільки на заправці було дуже багато машин, ми купили собі булки і льодяники, і почали питати водіїв чи вони “гоінг ту Берлін”

                         
 І наш настрій почав поступово падати, разом з погодою, почав лити дощ. І ніхто не їхав до Берліну. Тим більше у нас була конкуренція: пара хіппі і ще якийсь дивний малий. Здається ми провели там близько двох годин, і всоте запитавши чергового водія куди він їде, ми вирішили їхати з ним до Франкфурта. Не побачимо столиці, зате попаду до своїх двоюрідних сестричок, яких не бачила рік і братика який не так давно народився:) Тим більше кілька днів перед тим, я дуже побивалась по тому приводу, що якраз коли я їду в Європу, вони всі їдуть в Україну і ми розминемось:( Думаю це Хтось зверху потурбувався, щоб я зустріла своїх любимих, з якими провела все дитинство.                    З нами в машину сів і той наш конкурент “дивний малий”, який, як виявилось направлявся до Копенгагена. Ми їхали годин 5, аж поки в годині 12, водій висадив мене і подругу на заправці. Де ми розговорились з двома працівниками. Один з них українець за походженням, інший росіянин. Казали підвезуть нас після закінчення їхньої зміни. Але їм вдалось домовитись з водієм вантажівки компінії DHL, який принципово говорив з нами по німецьки, хоч знав що ми її не знаємо! Нащастя в нього був на ноуті інтернет і з допомогою google-перекладача ми змогли йому пояснити, щоб висадив нас на заправці. в 1 ночі ми опинились в Мюнхені. і о чудо! 2 старі дядечки, які перевозили корів (був присутній відповідний запах), везли нас пів години в сторону Хайдельберга (це місто де і живуть мої родичі). Висадили вони нас серед ночі на автобані!!! і ми, перелякані, зійшли на зупинку, де від ранку повинні відправлятись автобуси.

Але мабуть поки ми перебігали дороги, хтось настукав на нас поліції (в Європі тут всі такі)  бо вже через 20 хвилин до нас під’їхала жінка і чоловік поліцаї, і вирішили підвезти нас на дорогу, яка веде в нашу ціль…але потім змилувавшись, завезли прямісінько під будинок:) Не забули правда, на прощання, паспорти перевірити:) Отож 3 ночі і ми нарешті можемо розслабитись! Проговоривши з о однією з сестер до ранку, ми полягали спати. Цілий же наступний день ми провели у їхньому місті, гуляли по вуличках і заглянули  у замок, по дорозі до якого зустріли геїв, які, побачивши що ми їх фотографуємо, кричали нам услід “надіємось фотки будуть класними” 🙂 коли ж ми почали фотографуватись з прапором України, збіглось 5 китайців з професійними фотоапаратами і почали фоткати нас і разом з нами:))


Зранечку попрощавшись з родичами, ми зупинили машину. Медсестра їхала на роботу і підвезла нас до Мюнхена, не дуже задумуючись де нас висадити. Ну і на тому дякуємо. Ми зупинились на заправці, де навіть близько до Бельгії ніхто не їхав. Стояли там годину, і аж коли витягнули прапор України, і начепили його на штатив, то один чоловік з заправки, який не розумів англійської, прогукав: “чому ви ж зразу не сказали, що знаєте російську?” Одним словом дочекавшись його друга, ми всі четверо поїхали на дорогу, яка б вела нас прямо до кордону. Два чоловіка дуже спішили на роботу, їм під час дороги кілька раз дзвонило начальство, але вони не могли нас висадити просто серед дороги, і шукали заправку, якої не було ще в радіусі 50 кілометрів.Ми почувались ну дууууже незручно. Хоча вони запевняли нас, що все нормально, і на роботі їм нічого за це не буде.Надіємся =) Висадили нас… і тут такий мій монолог: “Нам треба шукати машину з бельгійськими номерами, О! Бельгія! “Хеллоу, ви їдете в сторону Брюселю? можна з вами?”” і вже за 2 хвилини ми сиділи в машині, яка підвезла нас майже до цілі, до Антверпена, а звідти ми доїхали до Брюхта, де і жив наш коуч – Міх і його кіт=)

Він зустрів нас, виявився дуже приємним,возив до магазину. Одного дня ми готували йому макаронки, іншого дня він нам картопельку. На його погляд в цьому поєдинку виграли ми….але я так не думаю 😉 Його квартира, з інтерєром вражала. Міх розказав, що половину з речей він знайшов просто на вулиці. До речі працює він в ІТ, думаю не потрібно розповідати скільки вони заробляють 😉 Тож наш коуч міг готувати нам чудові коктейлі з Блю кюрасао і Текіли Саузи ;))

Все настільки чудово, що ми відклали поїздку на Tomorrowland до суботи, якийсь чоловік з двома маленькми дітками завіз нас прямо на фестиваль. Квитків у нас не було, але під входом було весело. Від знайомств крутилась голова! Навіть зустріли двох хлопців з Харкова! Під вечір, провалявшись в спальнику в кукурудзі 2 години, чекаючи поки стемніє, ми вирішили перелазити через грати. Перелізли! Правда я порвала повністю свої шорти( Але чорт з ними! ми в Dream Ville, платному спальному містечку, куди після завершення Dj-сетів на сцені,всі ідуть продовжувати веселитись по-справжньому!=) Ми зідзвонились з нашим знайомим з Австрії (колишній наш коуч) і пішли до його друзів. Зранку було проблемно вийти з палаткового, вони навіть дали нам свої браслетики, але ми вирішили старим способом, і знову перелізли через грати).


 Зупинились нам 2 хлопці, вони  не знали де знаходиться Бюрхт, але в моєї подруги чудом запрацював GPS на телефоні, і вони підвезли нас під дім, хоча їм було зовсім не по дорозі:) І чому такі добрі люди нам трапляються?) Хлопець попросив тільки цьом у щічку на прощання;). Того ж дня ми вирішили заглянути до Брюселю! Столиця Бельгії і серце ЄС!Нам одразу ж зупинив хлопець, який їхав до свого брата, бо не мав чим зайнятись в трохи похмурий день, але вирішив змінити маршрут, та і хотів щоб ми були в безпеці. Принаймні так казав. Ми дууууже довго заїжджали в місто, як виявилось через демонстрації палестинців, яких на вулицях зібралось кілька тисяч і всі вони боролись за свої права. Ми наглядали за містом через скло вікон машини і воно нас лякало: все дуже дивне, якісь дивні жінки в паранджі і на 15-см каблуках, євреї з пейсиками на велосипедах катаються, якийсь півметровий дивний капелюх у жінки, всі дуже дивні…ми не розуміли що відбувається…Страшно було….бррр…вийшли з машини, щоб подивитись і пофотографувати демонстрацію, яка тривала пів години. 

Після чого пішли на вулицю, серце Брюселю, де і зосереджена вся дійсно красива і велична архітектура. А також будинок, де засідає Європарламент. Навіть шопінг-вуличка під накриттям дуже нагадала мені таку ж в нашій рідній Одессі 🙂 Хлопець, почувши що ми ніколи не пробували традиційних бельгійських вафель, пригостив нас. Нямка! На славетного Пісяючого Хлопчика, Пісяючу Дівчинку і Пісяючу Собачку не було великого бажання дивитись)) І ми всі троє сіли в машину і поїхали назад. Я і Христина задоволені поїздкою, а водій, що довіз нас у безпеці:)

До доброго швидко привикаєш….коли не треба нести 30 кілограм за спиною, коли тобі власник квартири дає ключі і каже: приходьте коли хочете, а от холодильник, там душ, ось там праска, почувайтесь як дома + ось вам коктейль. І прокинувшись в понеділок зранку ми побачили на столі лист. Прочитавши, ми не спішучи почали збиратись в дорогу, щоб стопити в сторону Амстердаму. Відповіли на лист, лишили сувенірчик і пішли:(

Вийшли на дорогу, прочекавши 20 хвилин зупинили машину з хлопцем, який їхав в потрібну нам сторону:) Опісля на зупинці сіли в машину до темношкірого, який завіз нас до окраїн Амстердаму. Ми  дуже раділи, що попередньо скачали оффлайн карту Нідерландів з масштабом 20м-1 см. Тож пройшовшись пішки добрячий шматок дороги (вітерець, чудова, не жарка погода була з нами впродовж всієї поїздки) зупинились біля піцерії, де пропросили офіціантів подзвонити на номер нашого коуча. Боялись, щоб він нас не підвів. Найти безкоштовне житло в столиці Нідерландів було надзвичайно складно: я писала приблизно 30-40 людям з сайту, з яких відповіли лише близько 15, а погодився прийняти у себе лише 1… Ахмет (наш коуч-турок) виявився точним, як годинник і не тільки не підвів нас, а ввечері і провів 4-годинну екскурсію по центрі Амстердаму. Ну що сказати…я закохалася в це місто! І навіть почала вірити в реінкарнацію, в минулому житті я точно жила тут! Ми провели тут 3 дні. І я закохувалась більше 
і більше.

На другий день нашого перебування в Амстердамі, ми вирішили стопнути машину до пляжу Північного моря, до якого було приблизно 30 км.  Хоч погода була зовсім не для купання в морі, ми вирішили їхати. Ця наааадзвичайно мізерна відстань далась нам НАДзвичайно важко. Ми багато ходили пішки. А в дорозі, сівши поїсти, виявилось що у нас цвілий хліб=( Прийшлось їсти солодку пасту з печенюх з кусочками ше більш-менш їстівного хліба. 
В обід ми були на пляжі! Крім нас було кілька дітей які пускали летючих зміїв, і серфінгісти, які ловили хвилі.  Пляж ідеальний без людей. Водичка теплесенька! Заради цього і варто було затіювати весь цей автостоп!))
Ми вляглись на лежаки, і вирішили випити дешевого одеського вина. Як до нас підійшов чоловік і каже “20 євро”. Я пирснула зі сміху “ітс ту мач”. Почувши що ми з Укараїни, він дозволив нам лежати безкоштовно. Тут в Амстердамі кожен має за обов’язок запитати про ситуацію в нашій країні=(( Це після випадку з Боінгом 777 тема №1….
Ще через годинку він підішов, і побачивши “що” ми п’ємо, запропонував піднятись 20 метрів нагору, де познайомив нас зі своїм сином, старим і сивим дідом який говорив лише датською мовою і ми нарешті поїли за цілий день. Ми мимохідь запитали його,чи нема часом на пляжі якоїсь роботи в ресторанчиках, і через  годинку він запропонував нам допомагати нам зранку виносити лежаки на пляж, а ввечері з пляжу.
Але того вечора ми вернулись, щоб провести ще добу в Амстердамі. До центру міста завезла жіночка, ми були шоковані що їй під 70 років, вона виглядає надзвичайно молодо і розказувала як в молодості також з подругами стопили. Ми говорили цілих пів години дороги і наша з подругою англійська дійшла самого піку!)) Ніколи не забуду цю Жінку!
Через кілька хвилин на вулиці зустріли двох хлопців, один з яких був одягнений в синьо-жовті кольори і наклейками з прапорами України і Росії. Я підійшла запитати, що це означає. Виявилось, хлопці з Київсього автомайдану, і поки ми були на пляжі, в центрі Амстердаму був збір українців, які хотіли довести, що українці і росіяни не вороги один одному. Хлопці запросили нас іти з ними в ресторан, де було ще приблизно 15 учасників організації.
О 2 ночі ми потрапили до нашого коуча, за що дуже вибачались)) І подарували йому магнітик “ПТН ПНХ” і включали кліп Макса Коржа “Амстердам”, від якого він був у захваті=)
І ми поїхали не за планом (у Францію) а наступного дня вернулись на пляж, де провели незабутній тиждень, працюючи по 2-3 години на добу, а інший час засмагали, купались і готували борщі і вареники=)Та ще й приїхали наші знайомі зі Львова на 3 дні.  ….Але це вже зовсім інша історія 😉
Нічого не триває вічно…і через тиждень погода дуже зіпсувалась, дощі і сильний вітер. На пляжі знову одні серфінгісти… ЦЕ були незабутні два тижні! Але прогноз погоди на ближчий час був невтішний. 
Я дуже хотіла у Францію, але моя подруга в Україну. Прийшлось змиритись.

Ми виїхали  о 10 ранку. Від пляжу нас везла жіночка, потім ще одна жіночка-психолог. З Амстердаму підвезли син Сергій і його батько Сергій, родом з Росії, але все життя живуть у Німеччині, куди нас і закинули. Ми думали їхати в Берлін (і вже мали там коучів), але на заправці ми сіли у машину до двох поляків, які провезли нас через всю Німеччину.В їх машині нам в голову прийшла чудова ідея! Це ж фестиваль Sziget зараз проводиться в Будапешті! Я була там позаминулого року, і хотіла понастальгувати, а для Христини це була ще одна невідома їй країна. Вирішено: їдемо в Угорщину!
Висадили нас за кордоном Польщі, на заправці, де нереально було щось найти. Та і за те дякуємо!)
Темніло….і за 2 хвилини смішний і балакучий водій вантажівки вивіз нас на хорошу заправку, де знайшли далекобійника, який погодився завести до Познаня, та ще й, незважаючи на наші відмови, завіз в кафешку і купив картопельки з котлеткою і салатиком….ммм…українська їжа.
Пів 2 ночі висадив на заправці. Там було тепло, вайфай, безкоштовний кип’яток, тож ми робили собі чай і сиділи в інтернеті. А ще я найшла 170 злотих, що остаточно підняло мій настрій і спати, на диво, зовсім не хотілось=)
 І чекали 5 ранку, щоб розбудити водія, який обіцяв завести нас до Варшави.
Ми розбудили цього білоруса, як він і просив. Він виявився дуже балакучим і дві години дороги я з ним розмовляла, поки моя подруга спала. О 8 ранку ми були у Варшаві, де по цілому місту були ремонти. Нам треба було найти вайфай, щоб подивитись, чи відписав нам наш коуч. Ми найшли супермаркет, але виявилось що він, як і всі інші, закритий через національне свято! Оце невезуха!
Тож ми зайшли в магазин, потратили мінімально грошей, знайдених вночі. І через 2 години зрозуміли, що ми у повній “Ж”, вирішили сідати на автобус, що завіз нас з окраїни, в центр Варшави. Щоправда “зайцями”=)
Виявилось, що коуча ми не маєм. Тож пішли на заправку. І до нас підійшов хлопець, і сам запропонував відвезти до Кракова. Висадив біля Галереї Краківської, де я і зрозуміла, що забула телефон на зарядці в нього в машині. Прибігши через 5 хвилин, хлопець чекав мене на місці, щоб віддати телефон….=)))
І знову ж таки вся Галерея була зачинена, через свято. Окрім аптеки і фастфуду. В першій я купила порошок для горла, а в другій попросила кипяточку…прийшлось лікуватись, бо я почала втрачати голос.
До речі, на будь-якій заправці чи кафешці і навіть ресторані, вам безкоштовно дадуть кипятку в їх фірмовому стаканчику. Залишається брати з собою чай чи каву. Перевірено неодноразово =)
 В центрі міста ми зустрілись з Томом і двома його друзями. Я і подруга були мертві, і молились, щоб ця зустріч швидше закінчилась, бо ми не спали 40 годин. Вони нас довго не мучили, Том провів до себе додому. І оскільки я вже абсолютно втратила голос і не могла говорити, зробив мені чаю з лимоном і медом, а сам пішов до своїх друзів на вечірку до ранку.
Ми спали до обіду, і одразу ж вийшли стопити в сторону Словаччини.
Трамваї, через ремонт доріг, ходили не так як завжди. І нам прийшлось постаратись, поки ми виїхали з міста. І дуже важко і повільно, трьома машинами, ми перейшли кордон. Машин нуль! Ніхто не хоче їхати в Словаччину=(. Якийсь чоловік, з вантажівки з російськими номерами,  пригостив нас чаєм з варенням і картопляниками, які йому жінка зробила…=) Підкріпившись,  ми одразу ж найшли водія(весь в татухах і пірсингах), який їхав до Будапешту! Він не розумів жодної мови, крім угорської…і висадив нас в 23 годині за 100 км від Будапешту, бо далі йому заборонялось їхати….еех. Година на заправці, і ми їхали з чоловіком, який збив котика по дорозі. А потім два хлопця підвезли нас до столиці.
Нам відписало 2 коуча, яким ми обіцяли що будемо в обід, але автостоп такий непередбачуваний, що виявилось, що ми приїхали о 2 ночі. Ми знали, що один з них, мав бути на вечірці тієї ночі, тож подумавши що він не спить, попросили двох хлопців на вулиці набрати його номер. Виявилось, що він прийде з вечірки пів 5 ранку, то ж весь цей час, ми сиділи в кафешці і пили чай за чаєм і розмовляли з нашими двома рятівниками. Мій голос далі був хриплим, але я могла говорити хоч трохи=). О 5 ранку ми вже були у малого вдома=) а в 11 вже збирались до іншого хоста.
 Ним виявився Улас, з яким ми пішли до магазину, і закупились=) Нас прогодовували знайдені в Польщі гроші. Улас в минулому працював кухарем, і приготував цю їжу надзвичайно швидко. Того ж дня він примав у себе вдома ще трьох дівчаток з Канади, з якими ми познайомились, і одразу ж поїхали під Sziget!